1. Логічна суть індуктивного висновку та його роль у юриспруденції 3
2. Особливості умовиводу за аналогією та його значення для юридичної теорії та практики 8
Література 15
Індукція (від лат. inductio — наведення) — це умовивід, у якому на підставі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Індукцію можна визначити як процес виведення загального положення зі спостереження ряду часток, одиничних фактів. Вчення про індукції розвив Ф. Бекон, що вважав її основним та універсальним методом пізнання. Щирим об'єктом пізнання вчений вважав об'єктивний світ, природу, а головними засобами пізнання - індукцію, досвід, порівняння, спостереження, експеримент. Ф. Бекон прагнув довести, що дедуктивний висновок не дає ніякого нового знання в порівнянні з його посилками. Ну що нового можна довідатися з висновку "Сократ смертний", коли вже відомо, що всі люди смертні? Англійський філософ занадто переоцінював індуктивний метод на шкоду дедуктивному й тому не зумів до кінця зрозуміти їхній діалектичний зв'язок та нерозривну єдність.
Протилежну позицію зайняв великий французький мислитель XVII ст. Р. Декарт. Всі наші знання, казав він, повинні бути виведені з якогось єдиного достовірного принципу, як це робиться в математиці, заснованої на строгому доказі, на принципі виведення положень із достовірних основ. І філософія повинна бути такою ж строгою наукою, як і математика. Тому дедукції й синтезу повинне належати провідне місце в науковому пізнанні. Правда, Р. Декарт не заперечував також ролі індукції та аналізу в пізнанні, але вважав, що почуття, на даних яких ґрунтується індукція, нерідко вводять нас в оману. Потрібно ж виходити з інтуїтивних-достовірних положень та підніматися по щаблях дедукції, перевіряючи свої висновки критерієм ясності та очевидності.
В історії філософії дуже часто робилися спроби відірвати індукцію та дедукцію одну від іншої, протиставити їх, перетворити кожну з них у самостійний, абсолютний і єдиний прийом наукового дослідження. Насправді природа індукції й дедукції сугубо діалектична: кожна з них застосовується на відповідному етапі пізнавального процесу, одна без іншої втрачає значення й не може бути дійсним знаряддям пізнання. Індукція, що не опирається на загальну теорію, може лише впорядкувати факти, але не відкрити закони, внутрішньо властивому пізнанню. Дедукція сама по собі, без індукції мала б схоластичний характер. Але вона стає потужним засобом пізнання, якщо обґрунтовується фактами та опирається на них.
Індукція, як і всякий умовивід, складається з посилок і висновку. Посилками індуктивного умовиводу є судження, у яких фіксується отримана досвідченим шляхом інформація про повторюваність ознаки Р у ряду явищ — S1 S2, ..., Sn, що належать одному класу К.
Схема умовиводу має такий вигляд:
Посилки:
1) 5, має ознаку Р, S2 має ознаку Р, S має ознаку Р
2) S1, S2,..., Sn-елементи (частини) класу Д
Висновок:
Всім предметам класу Д властива ознака Р.
По втримуванню та пізнавальному значенню індуктивні висновки можуть носити різний характер - від найпростіших узагальнень повсякденної практики до емпіричних узагальнень у науці або універсальних судженнях, що виражають загальні закони.
Багато гіпотез у сучасній науці засновані на індуктивних узагальненнях. Важливе місце належить індуктивним висновкам у судово-слідчій практиці - на їхній основі формулюються численні узагальнення, що стосуються звичайних відносин між людьми, мотивів і цілей здійснення протиправних дій, способів здійснення злочинів, типових реакцій винуватців злочину на дії слідчих органів та ін.
Залежно від повноти та закінченості емпіричного дослідження розрізняють індукцію повну й неповну. Розглянемо їхні особливості.
1. Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні – трояке правило порушено): «Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, що посягає на суспільний лад України».
2. Дати аналіз поділу (визначити, чи є він правильним, коли ні то яке правило порушено): «Поняття поділяються на порожні (нульові), одиничні, загальні та конкретні».
3. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): «Кримінальні справи може розглядати тільки суд».
Записати судження, несумісні з даним.
4. Формалізувати судження: «Якщо неправильна перша версія, то неправильна й друга ( і навпаки)».
5. Встановити дотримання основних принципів правильного мислення у міркуванні:
Всі студенти Національної академії внутрішніх справ України повинні стати юристами вищої кваліфікації.
Т. – студент академії.
---------------------------------------------------------------------------------
Т. повинен стати юристом вищої кваліфікації.
6. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула: А V А = А.
7. Аналіз даних попереднього розслідування дозволяє зробити такі висновки: (1) ці дані можуть пояснюватися лише трьома версіями – А, В і С, причому ці версії не виключають одна одну; (2) якщо припустити істиність С, то доведеться відхилити версію А; (3) версію А можна буде прийняти, якщо і тільки якщо підтвердиться В; (4) у разі хибності С можна вважати хибною і версію В ( але не навпаки). Яка з версій має підтвердитись? Розв'язок формалізуєте.
8. Наведіть приклад умовно-розділового силогізму та запишіть його формулу.
9. Побудуйте спростування тези Т на підставі таких аргументів:
1)А --> С; 2) Т --> (А Λ В); 3) С V В.
10. Чи достатні такі аргументи для непрямого доведення тези Т?
Помощь студентам и аспирантам в выполнении работ от наших партнеров
