Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом демократичних змін, будівництва демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.
Одним з важливіших принципів свободної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.
Основним Законом держави була та залишається Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливость, свободу та добробут.
У цьому аспекті, предметом дослідження цієї роботи є права і свободи людини, закріплені в спеціальному розділі Конституція України 1996 року, який іменує¬ться "Права, свободи та обов'язки людини і громадяни¬на". Цей розділ розміщений після розділу "Загальні заса¬ди" і перед розділами про органи влади, що підкреслює важливе значення інституту прав і свобод людини.
Перш за все, таке ви¬ділення в Конституції певного кола прав громадян в спе¬ціальний розділ пояснюється не їх відмінністю від інших конституційних прав і свобод, а вимогами систематизації норм Конституції. Місце тих чи інших прав і свобод в Конституції не впливає і не може вплинути на їх природу. По-друге, права й свободи є основними не тільки фактично, а й юридично, оскільки вони закріплені в Конституції.
Конституція, як відомо, закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у не¬обхідних випадках розкриваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються в поточному законодавстві. Розвиток тут треба розуміти як закріплення в поточному законодавстві того, що відображено в Конс-титуції лише у вигляді цілей, програмних положень, ос¬новних тенденцій поступу прав, свобод і обов'язків [3, стр.60].
При реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.
По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповнова¬женням громадські організації зобов'язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи й обов'язки громадян. Норми поточного, галузевого за-конодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов'язки громадян при їх конкретизації й розвитку, як¬що це прямо не передбачено Конституцією.
По-друге, органи всіх гілок державної влади зо¬бов'язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебіч¬ної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов'язків.
По-третє, кожний державний орган може і має в ме¬жах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити й застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, вико¬нання ними своїх основних обов'язків.
Виконання зазначених вимог створює режим конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов'язок діє реально і безпосередньо, до того ж, права й свободи людини і громадянина захищаються судом.
Розглянувши тему конституційних прав і свобод людини та громадянина можна зробити наступні висновки:
1. Конституційні права, свободи і обов'язки виражають насамперед і безпосередньо від¬носини та зв'язки громадянина й держави, згідно з принципом "Дозволяється все, що не забороняється Законом". Інші норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадсь¬ких організацій, або громадян між собою.
2. Вони виникають не на основі загальних правовід¬носин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.
3. Конституційні права, свободи й обов'язки не при¬пиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конститу¬ційних прав і свобод.
4. Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм зміс¬том, і за своїм обсягом.
5. Реальність конституційних прав, свобод і обо¬в'язків забезпечується не стільки індивідуальними зусил¬лями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарсько¬го, адміністративного, кримінального та інших галузей права.
6. Соці¬альне призначення основних прав і свобод громадян ви-значається тим, що вони втілюють ідеали демократії, гу¬манізму й справедливості, і служать всебічному розвит¬кові і вихованню особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства і дер¬жави, функціонуванню всього державного і політико-правового механізму.
Таким чином, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в Конституції України, їх широ¬та, реальність, гарантованість виражають не тільки фак¬тичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, за¬кладені в самому суспільному ладі. Вони — показники зрілості суспільства, його досягнень, своєрідна "візитна картка". Увесь арсенал громадянських, економічних, со¬ціальних, політичних і культурних прав, свобод та обов'язків має служити дальшому розвитку демократії й соціальному прогресові України.
Наприкінці, у світлі вищенаведеного, дозволю собі висловити особисту думку, хоча це й виходить за межі теми даної роботи, що у цілому механізм забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина у англо-амеріканский правовий сім’ї, де “виконання конституційного контролю довірено всьому судовому апарату і конституційне правосуддя не відокремлюється від загального правосуддя, оскільки усі справи, якою б не була їх природа, вирішаються тими ж самими судами у тих саміх умовах” [10, стр.24], уявляється взагалі більш ефективним, тому що розглядання кожної судової справи починається, у першу чергу, з контролю додержання принципів і норм Конституції, безпосередньо втілюючи у життя принцип її найвищої юридичної сили.
Помощь студентам и аспирантам в выполнении работ от наших партнеров
